Роман Давиденко: «Відчуваю фальш на підсвідомому рівні»

Четверг, 13 Июль 2017 13:16

Інтерв'ю з Романом Давиденком по телефону з самого початку проходило з прикрим осадом. Для нього, людини публічної, політичного експерта, правозахисника і популярного блогера, комунікація на відстані та без особистого знайомства – абсолютно не проблема. Але перешкоди зв'язку виявилися просто шаленими. Майже постійно нашу півторагодинну розмову накривало фоновим шумом так, що у ньому тонули цілі фрази.

«Прослушка» працювала занадто грубо. Так і хотілося сказати: «Добрий день, пане майор. Ну як, вам цікава тема нашої бесіди?!».

Я звик, що мене прослуховують, – зауважив Роман Давиденко. – І нехай слухають, їм це теж корисно знати.

Взагалі-то про свою громадянську і політичну позицію Роман Давиденко заявляє відкрито і відверто по багатьох комунікаційних каналах. Він власник і головний редактор інформаційного порталу politinfo.com.ua, активний співрозмовник у соцмережах, гість багатьох програм на головних телеканалах країни. У свої 45 років він – адвокат із 20-річним стажем, доктор філософських наук, професор фінансового права, автор багатьох книг і монографій. Останній рік займається ще й живописом, до якого прагнув з дитинства. Його картини користуються популярністю, їх дарують політикам і депутатам, вони є у приватних колекціях Беверлі-Хіллз.

Тим цікавіше було дізнатися: а що ж це за людина така – Роман Давиденко? Як, власне, люди стають політичними експертами? І що таке повинно було статися в його житті, щоб він захотів піти в політику, взяти на себе сміливість публічно критикувати владу?

 

- Що сформувало вас як особистість?

Більш за все на мене вплинуло виховання батьків. Моє коріння – з сім'ї робочих та інтелігенції того часу, коли в пріоритетах були порядність, правдивість, вихованість, прагнення до вищої освіти. Вища освіта тоді була запорукою поваги в суспільстві та, насамперед, поваги до себе. Горджуся своїми батьками, а вони гордяться мною. Вони мене правильно виховали. Я їм за це вдячний і вважаю, що виховання молоді має дуже велике значення. За молодь треба боротися.

А ще я завжди був вільним і волелюбним, мав свою особисту думку і займався тим, що мені подобалося. Був незалежним у виборі своєї професії і робив ті речі, які були мені до вподоби. Прагнув до самореалізації та самоосвіти - років до сорока займався тим, що вчився і розвивався, працював над собою. Досягнув певного ученого ступеня і певних висот, якими сильно не переймаюся. Як мені казали: диплом кишені не тягне, але з часом він знадобиться. Тому освіту отримував абсолютно спокійно, виважено і досяг того, щоб освіта працювала на мене, а я самовдосконалювався. І до цього часу отримую нові знання. Хоча й кажуть, що старого собаку до нового ланцюга привчити не можна, та я з цим не згоден.

Після школи поступив у вище військове училище тилу, здобув військову освіту та фах інженера-економіста. Коли Україна стала незалежною, військова служба опинилася в занепаді, вона не мала перспектив, військові частини ліквідовувалися. Тоді я у 1995 році поступив до Харківської юридичної академії ім. Ярослава Мудрого, на факультет судово-правового слідства, і в 2000 році закінчив цей вуз, отримавши спеціальність «правознавець».

Ще під час навчання у школі, коли виникали якість конфліктні ситуації, я виступав як правозахисник, ставав на сторону скривджених. І ця потреба стати на захист людських інтересів – мій внутрішній стан. Це привело до того, що я став юристом, правозахисником і правознавцем.

 

«Постійно виходжу на лінію атаки»

 

- Чому і для чого ви пішли у політику?

Є такий дуже правильний вислів: проблема порядних людей у тому, що вони допускають, щоб керували ними непорядні політики. Оце розуміння ситуації, що ми самі винні в тому, що нам постійно розповідають про якісь повітряні замки і підсовують бутафорію, і привело мене у політику. До того ж, маючи певний досвід, знання, вагу і зрілий вік, я вже можу робити те, чого раніше не міг.

Прихід до політики абсолютно гармонійно вписується в концепцію мого життя. Я не фальшивлю, коли критикую владу. І влада розуміє, що ця критика конструктивна. Влада робить вигляд, що вона зі мною погоджується, але в реальності вона робить те, що їй хочеться. Але все одно, чим більше критикувати владу, тим більше вона буде робити для людей. І я жорсткий: постійно виходжу на лінію атаки. Це дуже подобається людям, але не подобається можновладцям.

 

«Ця несправедливість мене вразила»

 

2012 рік – це рік моїх особистих досягнень як людини, яка почала професійно займатися політикою. Я балотувався у Верховну Раду від партії «УДАР» по 62-му округу міста Житомир. Я корінний житомирянин, мене і моїх батьків там добре знають. На тих виборах багато працював і мав високий рейтинг - як особистий, так і за рахунок партії. Також по цьому округу балотувався теперішній віце-прем’єр-міністр Геннадій Зубко від об’єднаної опозиції, а від «Партії регіонів» – Сергій Рижук, колишній губернатор Житомирської області.

Мені запропонували об'єднати зусилля, і я зняв свою кандидатуру на користь Зубка. Це був додатковий піар для нього, тому що в нас був майже однаковий рейтинг. Обіцяли підтримку на наступних виборах до обласної та міської влади Житомира. Після того, як Зубко переміг, він навіть не подзвонив і не подякував…

Я не знав, що мене використовують у даній ситуації «втемну» – фактично мене розіграли на той момент як певну фігуру. Мені казали, що за мною є майбутнє, що треба рятувати Україну і звалити владу Януковича. Але це була політична гра – відтоді я почав розбиратися у політичних ігрищах. В усьому світі існують цивілізовані правила політичної гри. Але в Україні, як у країні третього світу, політична гра будується на брехні і бізнес-інтересах. Українська влада будує свою політику за рахунок народу, за рахунок бюджету. І я пішов у політику, тому що ця несправедливість мене вразила.

 

«Політика повинна бути на вулицях»

 

- Чим для вас є політика і в чому особливість української політики?

Політика для мене – це той алгоритм, який має давати людям надію на те, що їм допоможуть у їхніх проблемах. Політики, як і держслужбовці, повинні бути корисними для тих, хто їм довірив ці посади. За людей треба боротися. А зараз людей розцінюють як обслуговуючий персонал. Я абсолютно іншої думки.

Українська політика – це політика дешевого популізму лузерів, яких взяли за дуже великі гроші, і вони виконують свої плани. Фактично – за наші гроші. А політика повинна бути на вулицях, в дорогах, в школах, дитячих садочках та іншій інфраструктурі.

Особливість української політики в тому, що в ній знаходяться люди на великих зарплатах, з високою мотивацією, але низькою професійністю. З екранів вони говорять ні про що. Можна набрати декілька іменників, прикметників і просто міняти словосполучення – від того не міняється суть усього того, що вони говорять. Їхні слова не приводять до якихось позитивних змін. Вони говорять за країну, але якісь зовсім абстрактні речі. Тобто в нас є політика чистого популізму. Ці люди очолили владу і мають начебто щось робити, але цього не відбувається.

 

«Потрібно поставити все на свої місця»

 

- Як ви стали правозахисником, експертом і в чому полягає ваша діяльність?

Правозахисником став, коли отримав другу вищу освіту. Був адвокатом, але коли перейшов на інший рівень своєї свідомості, то став займатися політикою.

Аналізую події у світі і країні, і як юрист і правозахисник ставлю діагноз політичних і юридичних хвороб. Мої висновки стосуються міжнародної та внутрішньої політики, моментів, пов'язаних із комунікаціями між партіями – які можуть бути сполуки між ними, як просуваються рейтинги партій та персоналій, хто на якій стороні грає, деякі кулуарні моменти тощо.

Моя роль в українській політиці - це зробити політику саме політикою, а не підміною понять, коли політика у нас ставиться на один рівень із корупцією, словоблуддям тощо. Тобто потрібно поставити все на свої місця. Розумію, що це складно, що працювати тут потрібно не тільки розумом, а й ліктями. Але в політиці мають бути такі, як я - які говорять, що чорне – це чорне, а біле – це біле, а не щоб на чорне говорили, що воно сіро-буро-цегельне і в крапочку, а ти на це дивишся і розумієш, що тебе мають за ідіота.

У політиці мають бути люди, які чітко розмежовують поняття. Є люди, які дійсно прагнуть працювати у владі. А є такі, які забігли швидко поповнити грошенятами свої рахунки, а потім розповідають, що вони хотіти зробити краще, але їм не дали, що саме влада не давала їм працювати.

Кандидати у Верховну Раду України, на посаду Президента знаходяться у дуже нерівних умовах. І якби від виборів щось залежало, людям не давали б можливості голосувати. Голоси виборців використовуються для маніпулювання. Результати виборів прогнозуються вже за рік-два з математичною точністю, і від голосування виборців не залежать. Під вибори підводяться певні кандидати, які будуть підконтрольні олігархам, які, фактично, і керують країною. А потім ці кандидати, ставши депутатами, будуть говорити, що за них проголосували мільйони людей і вони виявляють волю цих українців.

 

«Хочу, щоб до людей доходила правда»

 

- Які ресурси ви використовує у своїй експертній і правозахисній діяльності?

Є явні ресурси, такі як кошти на рахунку в банку, а є приховані ресурси. Мої ресурси – це мої друзі, моя правозахисна діяльність і мої знання. Мене запрошують у різні країни, бо я маю цікаві кейси – консультую людей в усьому світі. А для того, щоб бути компетентним політичним експертом, кошти великі не потрібні.

У мене є мій особистий інтернет-портал politinfo.com.ua. І є група власників сайтів, які об’єдналися в інформаційний концерн, аби висловлювати певні думки. Коли зрозумів, що майбутнє за соціальними мережами, то став активно розвивати свої сторінки, акаунти, сторінки своїх друзів, групи. У мене обсяг аудиторії – три-чотири мільйони людей на тиждень! Це дуже широка аудиторія, а самого мене запрошують на різні телеканали: 112-й канал, 1-й національний та інші, на аналітичні програми й прямі ефіри. Я хочу, щоб до людей доходила правда. Через соцмережі відбувається найбільш швидка доставка інформації до користувачів. Але за мою проукраїнську й народну позицію мене часто банять. Тому в мене є декілька акаунтів, на яких я спілкуюся з людьми і стараюся кожному приділити увагу. Нікому ще ніколи не відмовив у консультації – у мене вистачає часу. Люди стараються слідкувати за моїми дописами, і мені це дуже приємно. Це показник того, що моя думка цікава.

 

«Намагаюся залишити слід у житті»

 

- Які ваші головні життєві цінності?

Життєві принципи в мене дуже прості: намагаюся залишити правильний слід у житті. Що то за слід - будуть вже розбиратися наступні покоління через 100 або 200 років. Але людей, які залишили еталонний слід у стандарті українства, національних авторитетів, які є гордістю нації, на жаль, дуже мало - наприклад, Володимир Яцюк, Іван Марчук, Ліна Костенко.

Для мене важливі насамперед сімейні цінності – родинні, взаємовідносини батьків і дітей, тобто все, що є основою саме українства. І всі наші духовні цінності – ціную природу своєї релігії, Української православної церкви.

Але при цьому вважаю, що добро має бути з кулаками. Не можна добротою зловживати, і коли людину постійно використовують, то не є правильно. Не можна такого допускати. Можна зробити набагато більше, коли діяти відповідно до законодавства, Конституції України, згідно з європейськими та міжнародними стандартам, виконуючи те, чому вчили у вищих учбових закладах. Там не вчать брехати, красти – нема таких дисциплін. От і потрібно працювати так, щоб цього не допускати.

 

«Продовження життя, що додає додаткових бонусів»

 

- Розкажіть про захоплення живописом і про те, як воно вписалося у ваше життя.

Мені завжди було цікаво, як люди пишуть картини, про що вони думають, звідки беруть натхнення, яка у них мотивація, як фантазія спрацьовує. У мене є велика колекція картин різних майстрів. А якось мене запросили взяти участь у майстер-класі і запропонували написати те, що мені до вподоби. За дві години я намалював свою першу картину. Сподобалося все – і процес змішування фарб, і малювання, і той особливий стан, який супроводжує творчість.

За рік я написав уже 30 картин. Вони подобаються митцям, продаються, з них можна робити виставку. Але вважаю, що таланту в мене немає, і я ніколи не буду художником – для цього треба багато вчитися, так само, як треба вчитися, щоб керувати країною. Не може керувати країною людина, яка не має вищої освіти та певних знань.

Живопис створює певні ілюзії. Так само і політики хочуть сподобатися своєму електорату і створюють певні ілюзії. Але є моменти, коли ти відчуваєш, фальш це чи ні. Ти бачиш, чи то ілюзія на кшталт шарлатанства, чи справжнє мистецтво, професіоналізм – те, чому людина вчилася і присвятила своє життя.

Мій близький друг купив у мене картину і подарував Михайлу Саакашвілі. Вона йому сподобалася, він повісив її у себе в кабінеті. Своїм відвідувачам він розповідає, що є такий художник, який насправді не художник, а політичний експерт, і малює заради задоволення, але його картини користуються певною популярністю.

Думаю, що їм цікаво, що людина, яку вони знають, і яка не є митцем, пише картини, і їм подобається мати частинку того, що я роблю своїми руками. Вони навіть готові за це платити гроші. А для мене це така форма самореалізації – дуже приємно і додає додаткових бонусів. Вважаю, що той час, який ти віддаєш написанню картини, не йде в залік до твого життя. Це продовження життя!

 

«Чим більше пізнаєш людей, тим більше подобаються собаки»

 

- Як ви оцінюєте свій нинішній стан, до чого прагнете?

Хочеться зробити світ кращим. Може, це дещо ідеалізовано, але можливо. А теперішній мій стан виражається в постійній боротьбі з внутрішніми та зовнішніми ворогами, які мене оточують. І є певний розпач і розчарування, тому що, як кажуть, чим більше пізнаєш людей, тим більше подобаються собаки. Філософія людини взагалі і, зазвичай, логіка побудовані на паразитуванні – на зловживанні владою, своїм становищем. Люди не розуміють, що вони можуть зробити добре і чесно, і це набагато приємніше, корисніше і простіше, ніж те, що вони роблять нечесним шляхом. Вони не розуміють, що віддадуть вони набагато більше, ніж заробили. Бо віддадуть вони найцінніше, що в них є – совість, повагу, репутацію. Можна зробити багато хороших справ, але одна нечесна справа перекреслить усе добре.

 

«У гармонії з собою і світом»

 

- Що ви найбільш цінуєте в собі і в людях, а що не сприймаєте?

У собі більш за все ціную якраз моє прагнення зробити світ кращим. І доводжу людям, що, роблячи світ кращим, ви рятуєте насамперед себе, а не світ. Може, це й дуже пафосно звучить, але це так.

А не люблю в людях цинізм, нещирість, коли вони тобі в очі брешуть. А на погрози не звертаю уваги, хоча мені дуже часто погрожують за мою проукраїнську правозахисну діяльність. І дуже не люблю в людях фальш. Ті люди, які розбираються в певних речах, мають таланти, вони по-інакшому бачать світ. І це дуже сильно відчувають тварини і діти. Їх не можна обманути. І фальш, яка іде від людей, дуже сильно впадає в очі. Моя природа проти цього протестує – з'являються певні бар'єри, і вже не хочеться з такою людиною спілкуватися.

Набагато цікавіше перенести свою творчість у формат допису в соцмережах, щоб оцінили твою роботу, ту ж саму картину, наприклад, а не тебе особисто.

 

- Що для вас означає бути щасливим?

Люблю, коли знаходжуся поряд зі своєю дитиною, у своїй сім'ї, разом з тими людьми, які мені подобаються, яких ціную і поважаю. Це стан, в якому я знаходжуся в гармонії із собою і світом. Коли я в садочку, який сам виростив, коли працюю на робочому місці, пишу допис чи картину. Для мене бути щасливим – це почувати себе комфортно, бачити світ таким, яким він є, і робити його кращим.

Последние публикации

Блоги