Інтерв’ю з підприємцем, благодійником та депутатом Житомирської обласної ради Ігорем Ходаком

Среда, 29 Май 2019 10:51
Інтерв’ю з підприємцем, благодійником та депутатом Житомирської обласної ради Ігорем Ходаком

Звичайний хлопець із села, без вищої освіти, який в юних роках залишився без матері, зібрав свої знання, життєвий досвід і 13 років тому заснував одне з найбільших та успішних на сьогодні в Україні деревообробних підприємств «Вівад 09». Об этом сообщает nbr-ua.info со ссылкой на СМИ.





Ігор Ходак народився у звичайній радянській сім’ї в селі Врублівка Романівського (тоді ще Дзержинського) району Житомирської області. Мати працювала у колгоспі, батько – на будівництві. Отримати вищу освіту – це одна із юнацьких мрій Ігоря Ходака, досягнути якої не судилося. Усі знання йому дав найкращий з університетів – саме життя.


Ігорю Євгеновичу! Де починався Ваш успіх – з мрії, з мети?


Ігор Ходак: Якщо коротко і відверто, то початок прийшов від бажання просто жити краще. Сьогодні підприємство, яке я очолюю, – це одна з найбільших компаній в Україні з поглибленою переробкою, з продуктом, який налаштований і направлений на експорт до провідних країн Європи, і це дуже відповідальний фактор. Ще один із основних факторів досягнення цілі будь-якого підприємства або будь-яких амбіцій керівника – це люди. Без людей цей керівник ніхто. А зі мною поруч – 850 працівників, у яких родини і особисте життя. І це – моя велика персональна відповідальність.



Що виробляє підприємство «Вівад 09»?


Ігор Ходак: Профілюється компанія «Вівад 09» на виготовленні продукту, який пов’язаний з підлоговим покриттям.


Де у світі є такі підлоги, а, можливо, зали, які виготовлені тут, в Романові?


Ігор Ходак: Ну, наприклад, це один з аеропортів Франції.



Розкажіть про своїх батьків...


Ігор Ходак: Перепоною юнацьких планів на подальше життя стала болісна втрата батьків. Перед призовом в армію померла мама. Я лишався один перед великим світом, і я це розумів. Коли помирає батько в сім’ї – половинку чогось забирає… Помирає мати – забирає все…Тому що мама була тією особистістю, яка єднала всіх нас, додавала сили, впевненості в себе, навчала щирості, гідності і любові… чогось такого неймовірно світлого… (сльози на очах) … мені тяжко про це казати…



За 2 роки служби в армії я прийняв для себе рішення, що мені потрібно якимось чином самому ставати на ноги. Я розумів, що таке рішення потрібно приймати тільки самому, і тому швидкий шлях на той час, як я вбачав, це було морехідне училище, де я став звичайним матросом-мотористом з навчанням в 2,5 року з повним пансіоном. Після закінчення навчання я хотів піти в море працювати на суднах під зарубіжним прапором. Там були зовсім інші заробітки, ніж на території колишнього Радянського Союзу. Це ініціювало, звичайно, і почалася підготовка певних документів, сертифікатів, курсів. Але цій мрії не судилося збутися. Всі гроші, що я до цього заробив, я на це витратив, а мене, як кажуть у народі, «кинули», і я знову прийшов до початку нового, ще невідомого на той час, шляху. Я повернувся сюди, у батьківський будинок, і один із моїх знайомих запропонував почати бізнес, який у народі називається «дерев’яним бізнесом».



З чого починався Ваш шлях у великий бізнес?


Ігор Ходак: Все починалося 13 років назад з 5 працівників. Це був невеликий цех переробки, який знаходився у Романові. Чорнова переробка деревини, на той час це було актуально, заготовляли деревину, яку з часом почали експортувати в 3 країни світу – Туреччину, Польщу та Німеччину. На сьогодні ви бачите, яким стало це підприємство, яке за фактом є безвідходним сучасним деревообробним підприємством.



Розкажіть про свою родину. Коли Ви одружилися і хто ваша дружина?


Ігор Ходак: У моєму житті не відбулося пишного весілля, все було без якихось неймовірних речей, білого вбрання нареченої і гарного костюма нареченого. Ми просто пішли і розписалися у РАГСі, і на нашому весіллі, крім мене і моєї Оксани, було лише 4 наших друзів. Я був простий звичайний хлопець з села, а моя дружина Оксана, з якою ми, до речі, разом вже 22 роки, була з нашого райцентру. Покохали одне одного… Моя дружина – дуже терпляча, людина з великим розумінням, людина з великим серцем. Це любляча мати, це неперевершена жінка, чарівна. Все це так разом поєднується… У нас народилася донька у 1997 році, але, на жаль, так сталося, що у 3,5 місяця вона померла… А потім, через рік, у нас народилася ще одна донька – Оленка, якій сьогодні вже 20 років. Вона – майбутній міжнародний правник, навчається у Київському університеті ім. Т.Г. Шевченка.



Який чоловік і батько Ігор Ходак? Чи вміє він казати своїм жінкам «ні»?


Ігор Ходак: Так. І дружина Оксана, і донька Оленка знають, що я можу так сказати: на даний момент – ні. Але ніколи за 20 років я не підвищив на доньку свій голос. З Оксаною, можливо, таке і траплялося, як і у будь-якій звичайній родині… (посміхається). Моя Оленка десь з 13-14 років вже приймала власні рішення. Ми з мамою або погоджувалися, або не погоджувалися. Але, якщо відверто, є багато речей, які я їй особисто дозволяю. Приходить до мене, каже про те чи інше, я щось коментую, іноді невдоволено, але все одно дозволяю. Я розумію: якщо полегшувати її шлях, існує певний ризик, коли просто, не доклавши жодних власних зусиль, вона може звикнути до «я вже все маю». Я на це постійно зауважую і від цього застерігаю її.


Чи правда, що Ви вже понад три роки не були у відпустці?


Ігор Ходак: Змогу фінансову я маю точно. Але не маю змоги за фактом цього зробити.


Чому? Ви – заручник власного бізнесу?


Ігор Ходак: Так, на жаль, так. Великий бізнес – це така річ, в моєму розумінні, яка не має початку і не має кінця.


Чи можете назвати свої недоліки?


Ігор Ходак: Я, мабуть, вперта і амбіційна людина, але це та річ, яка є недоліком у сім’ї і в той же час необхідна по життю, для того щоб досягти чогось.


Чи співпрацюєте Ви з державними підприємствами? Ви нині депутат обласної ради. У Вас є можливість впливати на допомогу своєму бізнесу?


Ігор Ходак: Я дав собі слово уже багато років тому з жодною гривнею бюджетних коштів не мати ніякого діла. Це для мене – табу. І взагалі, я не хочу, щоби це потім використовували ті люди, для яких я є недругом або конкурентом.


Чи чесною і прозорою є конкуренція на лісовому ринку в Україні?


Ігор Ходак: Ні, ні в якому разі. Ми зовсім не в рівних умовах з державними підприємствами, які мають ту ж саму деревообробку. Відчувається певна несправедливість.


Ви – визнаний благодійник, отримали титул «Янгол добра», Вас нагородили медаллю «За благодійну діяльність». Що надихає займатись благодійністю?


Ігор Ходак: Є такий афоризм, який я часто повторюю: «Бог дає мені, і я маю дати людям». Саме цим і керуюсь, роблячи добрі справи.


Як давно у Вашому житті з’явилася політика і чому виникла необхідність піти саме у державне правління?


Ігор Ходак: Я – великий платник податків. А у кабінетах нашого району чи області приймаються якісь рішення, про які я дізнаюсь не знати коли. І потім ще виявляється, що ці рішення були кардинально неправильними або заангажованими. Тому і пішов у депутати.


За роки роботи депутатом в обласній раді який досвід Ви отримали? Чи усе там прозоро, чи усе там працює так, як хотілося б Вам, чи усе так зрозуміло, як у бізнесі?


Ігор Ходак: Ні, звичайно. У деяких речах існуючої системи я дуже розчарований, на жаль. По можливості намагаюся змінювати стан на краще. Але цього рівня замало. Тому перший крок у політиці я вже зробив. Наступний крок – Верховна Рада України.


Джерело статті: “https://zt.20minut.ua/businessman/intervyu-z-pidpriemtsem-blagodiynikom-ta-deputatom-zhitomirskoyi-oblas-10877979.html”

Последние публикации

Блоги