Главная>>Разное>>НА РІВНЕНЩИНІ З-ПІД ЗЕМЛІ РОСТЕ ДИВОВИЖНИЙ ХРЕСТ!

НА РІВНЕНЩИНІ З-ПІД ЗЕМЛІ РОСТЕ ДИВОВИЖНИЙ ХРЕСТ!

Воскресенье, 01 Октябрь 2017 12:46

Невеличке село Довгалівка в Рівненській області місцеві жителі називають українським Туровим. Білоруське містечко і українське село схожі тим, що в них з-під землі самі собою ростуть... зцілю­вальні хрести. Об этом сообщает art-news.in.ua со ссылкой на СМИ.

Але якщо про Турове відомо у всьому паломницькому світі, то Довгалівку знають тільки жителі навко­лишніх міст.

Селяни розповідають, що хрест, який ось уже понад 150 років рос­те з-під землі на території місцевої школи, несе в собі неабияку благо­дать, а тим, хто щиро вірить у Бога, неодмінно допомагає позбутися від будь-якої недуги.

Місцева жителька Софія Бондарчук згадує, що ця історія бере поча­ток з 1860 року. Тоді її прадід Антон із дружиною орали поле і наткнулися на камінь, який лежав на межі. Аби брила не заважала польовим робо­там, вирішили її викопати. Коли ж жінка з лопатою у руках йшла на поле, хтось із рідних наздогнав її та повідомив, що, бавлячись у тази­ку з водою, втопилася їхня дитина. Одразу після похорону згорьованій матері наснився сон, що того каменя чіпати не можна, адже то росте свя­тиня.

Незадовго після випадку на городі тяжко захворів і Антон Бондарчук. У чоловіка загнилися три ребра. Надїї на його одужання були зовсім мізер­ними. Одного разу селом проходила незнайома жінка і сказала селянину, що він повинен накрити хрест, який росте у нього на городі, аби дощ та сніг не падали на нього. Тоді, мов­ляв, недуга й відступить.

— Прадід заробив у пана ліс і хотів збудувати каплицю, — розповідає Со­фія Бондарчук. — Але тодішній свя­щеник за дозвіл на її спорудження назвав надто високу суму. Тоді пра­дід пішки пішов у Київ на прийом до протоієрея Іоанна Кронштадського, якого згодом Православна церква канонізувала як святого. Тільки він став перед ієрархом на коліна, по­клав на голову «прощення», як Іоанн каже йому, що допоки він добереть­ся додому, у селі буде новий батюш­ка, і капличку він таки збудує.

Коли Антон Бондарчук повер­нувся у Довгалівку, батюшки у селі вже дійсно не було. Незабаром над кам’яним хрестом збудували дерев’яну каплицю. На Юріїв день та свято Чесного Хреста тут прово­дилися відправи, на Богослужіння сходилися люди з навколишніх сіл. Проте під час Першої світової війни споруду розібрали, а дошки вико­ристали на обігрів сільського клубу.

У 1914 році поруч зробили братську могилу.

Деякий час святиня знову залиша­лася просто неба. Проте до дій лю­дей знову спонукав віщий сон.

— У 90-х роках моїй сестрі Галині при­снилося, що вона повинна віднови­ти зруйновану капличку, — продо­вжує пані Софія. — Благословення на її зведення дав благочинний району. Пішла назустріч і сільська рада. Так, у 1997 році на Чесного Хреста у на­шому селі вдруге освятили капличку, а заодно і відслужили панахиду за загиблих солдатів. Знаєте, цей хрест дійсно чудотворний. Я особисто була свідком кількох випадків зцілення. З часом на капличці поіржавів дах. Одному чоловіку із сусіднього села Радихівщина, в якого був сліпий син, наснилося, що він повинен його за­мінити. Як тільки він закінчив робо­ту, дитина стала бачити. Приводили також п’ятирічного хлопчика, який не міг говорити. Після молитви коло хреста дитина одразу ж забалакала. Та й прадід Антон після будівництва каплиці прожив ще 55 років. По­ховали його поруч із чудотворним хрестом, як він і просив.

Ще один випадок зцілення при­гадує у розмові з журналісткою «Вісника» Марією Мартинюк і ди­ректорка місцевої школи Віра Тарнавська. Жінка розповідає, що у селі Березина жила дівчинка, яка хворі­ла на цукровий діабет. В пошуках порятунку батьки об’їздили чимало святих місць, цілителів та знахарів. Аж поки якийсь монах не сказав, що шукати немає чого, адже мають свою святиню, до неї й іти треба. Каже, прикладання до хреста таки допомогло дитині. Нині вона вже й школу закінчила.

Кілька років тому долівку та стіни у капличці обклали облицювальною плиткою. Проте минулого року під­логу довелося замінити, адже кахлі довкола хреста повністю потріскали, утворилися щілини, що є свідченням того, що хрест дійсно росте.

— Нині до цього святого місця час­то приходять люди. На їхнє прохан­ня капличку відмикаємо у будь-який час, — каже директорка. — Щоправда, повсякдень тримаємо її замкненою, аби діти мимоволі не наробили тут якоїсь шкоди.

 

Джерело статті: газета “Духовність”

Последние публикации

Блоги