Тайвань. Від виборів до глобальної війни
Нова політична реальність
Аби зрозуміти, що відбулося на Тайвані, потрібно проаналізувати політичний ландшафт на острові. Керівна Демократична прогресивна партія (ДПП) зберегла президентське крісло. Це та сила, яка кінцевою метою бачить оголошення незалежності від Китаю. Хоч новообраний президент Лай Цінде заявив, що прагне статус-кво і мирного співіснування з КНР, усе ж у Пекіні його назвали «провокатором потенційно небезпечної війни в Тайванські протоці». Цінде дав зрозуміти, що наразі формально не проголошуватиме незалежності Тайваню, проте не дасть Китаю отримати контроль над островом.
Демократична партія, окрім того, що виступає за незалежність Тайваню від КНР, є прихильником прозахідного курсу республіки. У своїй політиці вона орієнтується на США та їхніх союзників у регіоні. Саме за час правління цієї політсили тайванці почали активно готуватися до можливої війни з Китаєм, формуючи з американцями потужні оборонні програми. Нині острів отримує те саме озброєння, що й Україна.
Битва за Тайвань: як готуються до потенційного протистояння Тайбей, Пекін і Вашингтон
Для Америки демократи на Тайвані — важливі союзники. Однак і з ними Вашингтон має непрості дискусії. ДПП, прислуховуючись до інтересів великого бізнесу Тайваню, не дуже хоче змінювати економічну ситуацію на острові й тиснути на підприємства, щоб ті перегнали свої потужності до США. І проблема не в тому, що демократи не хочуть більшої економічної свободи від Китаю, який досі ключовий торговельний партнер, — у партії розуміють: щойно Тайвань залишиться без головного свого ресурсу, чипів, щойно їх знову масово виготовлятимуть представники колективного Заходу, зросте вірогідність, що їх нікому буде захищати.
На противагу їм діє партія «Гоміндан», яка після виборів отримала найбільше місць у парламенті Тайваню (Законодавчому юані). Парадокс, але політсила, яка у двадцятому столітті запекло боролася з комуністами, стала прокитайською. Для Пекіна, звісно, було б добре, щоб саме кандидат від цієї структури, Хоу Юі, став президентом Тайваню. Але трапилося навпаки.
Щоб легше було зрозуміти: Гоміндан — це колективний Віктор Янукович. Її представники прагнуть економічного й політичного зближення з Китаєм. Вони готові до зниження рівня співпраці зі США, відмови від посилення обороноздатності острова за рахунок американського ВПК. Однак і вони не готові до повного поглинання Китаєм. Оптимальний варіант для них, – щоби Пекін виконував роль метрополії, а вони були б правителями васальної землі. Але все ж правителями з конкретними важелями впливу.
Ще одна партія, яка тепер стає потугою, що впливатиме на майбутній розклад сил у парламенті острова, — це Тайванська народна партія. Від того, з ким вона вступить до умовної коаліції – демократами чи Гомінданом – залежить, яким буде реальний політичний ландшафт на острові в найближчі роки.
Лідер цієї партії, Ко Веньдже, довго був мером тайванської столиці, Тайбея, і зміг вибудувати непогані зв’язки з економічною елітою Китаю. Однак він також говорить про дотримання статус-кво в протоці. Умовно можна сказати, що народна партія не проти «гонконгівського сценарію», коли Китай визнається єдиною керівною силою, республіка перетворюється в окрему провінцію, однак має широкі автономні права й можливість вести справи із Заходом, зокрема зі США.
Задоволений Китай
В Україні є експерти, які вже заявили, що Китай зазнав поразки під час виборів на Тайвані. Насправді Пекін більш-менш задоволений результатами голосування. Так, кандидата від Гоміндану не обрали президентом острівної республіки. Однак сама партія дістала найбільше місць у парламенті, і нині є шанс, що вона сформує більшість, а отже, загальмує ті чи інші ініціативи новообраного президента й призначеного ним кабінету міністрів. Ініціативи, які стосуватимуться питань економіки, оборони, торгівлі тощо.
У Пекіні вважають, що демократи, якщо вони залишаться в парламенті в меншості, не зможуть активно просувати програму здобуття суверенітету й незалежності острова. Це дасть Китаю можливість ліпше підготуватися до нової фази — поглинання тайванської території.
Чому для Китаю важливо, щоб Гоміндан отримав більшість у Законодавчому юані? Бо так Пекін демонструватиме, що більшість населення острова не просто не підтримує шлях до незалежності, а й готова до включення у склад КНР.
Водночас Пекін нині використовує ще й етнічну карту для трактування результатів виборів. Гоміндан отримав голоси жителів острова, які є вихідцями з материкового Китаю і розмовляють північнокитайським діалектом. А демократи — голоси в регіонах, де поширений тайванський хокло, а населення — це корінні народи приморських південних провінцій, які етнічно відрізняються від більшості китайців.
Якщо дуже просто, то китайські комуністи нині показують і відкрито кажуть, що китайці й тайванці — це один народ, що поборники свободи й незалежності — сепаратисти, що більшість китайців на Тайвані воліють бути частиною Китаю і, відповідно, що поглинання острівної республіки — це легітимне право КНР, яка просто «допомагає» возз’єднатися великому китайському народу.
Китай і надалі використовуватиме цю етнічну карту, він демонструватиме, що на острові немає ідеологічної боротьби, що є лише етнічний фактор і, перефразовуючи класика, інородці, «які нам усім заважають жити». Паралельно Пекін посилюватиме політичний розкол, блокуватиме за допомогою своїх сил на острові економічні та оборонні програми зі США, посилюватиме кризу. Усе це він робитиме до моменту, коли буде готовий поглинути острів.
Економічні проблеми
Насправді зараз питання незалежності Тайваню лежить не у політичній, а в економічній площині. Новообраний президент Лай Цінде може робити скільки завгодно гучних заяв, сповнених антикитайської ідеології, для власної та західної аудиторій, але це не зменшить проблем, з якими нині стикається острівна влада. І ці проблеми в економіці острова Китай лише посилюватиме.
Уже зараз помітне зменшення темпів економічного зростання Тайваню, значна інфляція, збільшується розрив між бідними та багатими. Так само, як нині і в Китаї, там виникає проблема старіння населення. Усе це змушуватиме острівну адміністрацію, як і раніше, підтримувати, а часом навіть і розвивати економічні контакти з КНР.
Хоча торгівля по обидві сторони Тайванської протоки показує негативну динаміку, кожен третій експортний долар приходить до острова із Китаю. В 2023 році експорт із Тайваню склав $450 млрд, з яких $152 млрд припало на КНР. А імпорт з КНР дорівнював 21% від усього імпорту Тайваню минулого року. В кінці 2023 року Пекін навіть зняв певні обмеження на тайванські товари задля пожвавлення торгівлі.
Китай – це досі оснований торговельний партнер Тайваню. Це і є тим козирем, яким послуговується Пекін у розмові з Тайбеєм, який сам не хоче скорочувати вигідну фінансову кооперацію з материком. Сполучені Штати, звісно, хочуть «викупити» усі тайванські чипи, але вони не куплять усі ананаси та яблука з острова.
США проти Китаю: битва за тайванські мікрочипи розпочалася
Водночас Китай і далі полюватиме за тайванськими спеціалістами, «білими комірцями» для своєї високотехнологічної індустрії. Уже сьогодні сотні тисяч вихідців з острова працюють у КНР, а інвестиції з Тайваню до Китаю у 2023 році сягнули $3 млрд, – більше, ніж до інших країн.
Поки Тайвань зволікає з оголошенням незалежності, Пекін виграє собі час. Він готує науково-індустріальну базу, щоб досягти технологічного суверенітету від західних країн, модернізує армію. А найважливіше — говорить про «мирне возз’єднання», що дозволяє йому отримати доступ до потужностей напівпровідникової промисловості на Тайвані.
Водночас Тайвань залишається тим козирем, який використовує Китай у грі зі Сполученими Штатами. США ще не встигли перенести напівпровідникове виробництво з Тайваню до себе, вони все ще залежні від імпорту чипів з острова. Майже половина чипів до США надходять з Тайваню, де дислокується 92% світової промисловості. Можливість військової операції в Тайванській протоці дуже боляче вдарить по США, шалено збільшивши ціни буквально на всі промислові товари, адже вони всередині містять напівпровідники.
Сценарії глобальної війни
Рано чи пізно Китай за лідерства Сі Цзіньпіна піде на «возз’єднання» з Тайванем. Причин тут кілька. Перша – неминуче погіршення відносин з Америкою та можлива деградація економічних зв’язків, що болісно вдарить по внутрішній стабільності Китаю. Китайському народу тоді потрібно буде продемонструвати перемогу – здобуття острова. Друга – збільшення своєї регіональної ролі на тлі зростання Індії та таких конкурентів, як Японія та Корея, які посилюються у військовому плані задля боротьби з Китаєм. Та держава, яка контролює Тайвань, впливатиме на товарний трафік Південної Кореї та Японії, на потоки з Тихого океану до Індії і навпаки. Третя причина – для перемоги у конкурентній боротьбі зі США Китаю потрібно отримати єдине – напівпровідникове виробництво на острові.
Одначе існує ще одна, політична проблема, яку Сі Цзіньпін не зможе оминути. Щоби втримати в руках владу, провести зміни до Конституції, та втримати за собою президентське крісло, пішовши на третій термін, китайський генсек мусив пообіцяти еліті одне – возз’єднання Тайваню з материковим Китаєм. І він це зробив. Тут варто пам’ятати, що Сі – виходець із силового, військового крила. І він присягнув не лише і не стільки комуністам, що захопить острів, скільки силовому апарату, який нині отримує чималі ресурси, направлені на єдине – на перемогу у війні не так з Тайванем, як зі США та з їхніми союзниками в регіоні.
Сі став більшим за Мао. Китайці заявили про пряме протистояння зі США
І не просто так у своєму новорічному зверненні Сі заявив, що «Возз’єднання батьківщини є історичною неминучістю, у цьому полягає головний національний інтерес і цього бажає народ. Співвітчизники по обидва боки Тайванської протоки повинні бути повʼязані спільною метою і розділити славу омолодження китайської нації». А після виборів топ-дипломат Китаю Ван І дав зрозуміти, що «Китай зрештою досягне повного возз’єднання, а Тайвань повернеться в лоно батьківщини».
Сі прив’язав свою легітимність до захоплення Тайваню.
Хай там як, але нинішня політична ситуація на Тайвані, глобальна економічна криза, турбулентна ситуація в Європі та на Близькому Сході, американські вибори — усе це змушує і західних, і китайських аналітиків конструювати різні сценарії протистояння довкола острова й загалом у Тихоокеанському регіоні.
Оскільки необхідність «возз’єднання» з Тайванем прописана в конституції Китаю, то першим сценарієм варто розглядати вкрай негативний – повномасштабну військову операцію, яка може перерости у війну зі США та їхніми союзниками. Усе це призведе до падіння глобального ВВП на 10% — до $10 трлн, адже і Китай, і Тайвань глибоко інтегровані у світову економіку. Зупинка постачань чипів з острова створить кризу на глобальному ринку напівпровідників, а Китай потрапить під санкції, що вдарить по його експорту й імпорту.
Водночас, як ми сказали, кампанія приєднання Тайваню може перерости в повномасштабний регіональний конфлікт, у який увійдуть США, а також їхні азійські союзники: Японія, Філіппіни, Австралія. Точно значних руйнувань зазнає найрозвиненіша частина острова — західне узбережжя, яке підходить для китайського плану бліцкригу — десантної операції.
Нейтральний сценарій — часткове застосування військової сили. Пекін може захопити острови Цзіньмень, Мацзу чи Пенху в Тайванській протоці. І вдатися до економічної та транспортної блокади. Так Китай намагатиметься змусити острівну еліту підписати акт капітуляції та почати перемовини про возз’єднання.
Населення Тайваню, як вважають деякі аналітики в Пекіні, погодиться із цим сценарієм через економічні збитки й погіршення матеріального становища. Необхідно наголосити: для жителів Тайваню, як і для китайців, добробут наразі вищий за ідеологію. Якщо це станеться, то великих руйнувань вдасться уникнути, але західні країни все одно запровадять санкції проти Китаю.
Позитивний варіант саме для Пекіна — реалізація «гонконгівського сценарію»: попри певне невдоволення населення й частини еліт, острів погодиться на економічне «возз’єднання», отримає певну автономію, яку Китай згодом скасує. Нині через принципову позицію частини еліт Тайваню, окремо США, такий розвиток подій можливий лише за серйозних економічних проблем і на Заході, і на самому острові.
Про який би сценарій не йшлося, у китайської влади на чолі із Сі Цзіньпінем залишається небагато часу ухвалити остаточне рішення. Китай не встигає з переформатуванням власної економіки — цей процес іде не так легко, як на це сподівалися в Пекіні. Населення КНР старішає, в Азії з’являється новий потужний гравець — Індія. Американські корпорації переводять потужності з КНР, інвестиції звідти йдуть. Розв’язана Путіним невдала війна проти України змушує Китай змінювати плани швидкості модернізації армії. Водночас Пекін не встигає диверсифікувати постачання енергетичних ресурсів і прокласти сухопутні коридори на випадок морської блокади материка.
Так, позиції США у світі ослабли, але це не означає, що в майбутньому, після подолання внутрішніх проблем Вашингтон не поновить свої потужності в Азії.
Україні, звісно, потрібно уважно стежити за тим, що відбувається довкола Тайваню й аналізувати можливі сценарії розвитку подій. Війна в Тайванській протоці значно вплине на безпеку Європи й економічний потенціал Заходу. І цим точно спробує скористатися Росія.