Художниця Ірина Третяк: до виставки я готувалася дуже давно

«Моя Київщина» поспілкувалась з відомою художницею Іриною Третяк з Вишгородщини, яка днями в форматі аукціону проведе благодійну виставку власних картин у Києві
- Пані Ірино, насамперед, розкажіть про благодійну виставку Ваших робіт, яка має відбутися наприкінці квітня? Що надихнуло, хто допоміг з організацією та куди конкретно спрямовуватимуться виручені кошти?
- 25 квітня у столичному Артцентрі АVS Gallery має відбутися благодійна виставка-аукціон моїх авторських робіт. Чому благодійна? Тому що я родом з Вищгородщини, мої рідні всі були в окупації. З початку війни в мене був такий стан, що я не розуміла, що робити, чи писати картини. Я довго не спала і, звісно, це все відобразилося на моєму здоров’ї. Я вирішила, що маю робити те, що вмію – писати картини.

Об этом сообщает Проект РУ

Не дивлячись на те, що в моїх картинах завжди переважав червоний колір, я вирішила відступити від червоного, бо зараз він не на часі, сприймається як агресія, хоча для мене це колір кохання. Це виставка в кольорах нашого українського прапора під назвою «З Україною в серці». Картини написані протягом війни України з росією, які я продаю благодійно, допомагаючи тим самим Збройним Силам України. До речі, деякий період часу я співпрацюю з благодійним фондом «За Луганщину» та Квартал-концерт, які організовують великі концерти і благодійні аукціони. На цих заходах ми продаємо різні лоти, в тому числі, і мої роботи, які підписує наш головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний.

Зауважу, ми вдячні йому за те, що можемо більш-менш спокійно жити. Скажу, що за зовсім невеликий період часу з реалізації моїх картин на потреби ЗСУ було спрямовано один мільйон гривень. Я дуже радію цьому, адже коли почалася війна, я не розуміла, чи комусь потрібні мої картини, а виявилося, що потрібні — вони наближають перемогу України. До виставки я готувалася дуже давно, писала картини протягом року, і от 25 квітня саме в столичному Артцентрі АVS Gallery відбудеться благодійний аукціон на підтримку ЗСУ і ВПО. Щодо організації, то куратором моєї виставки є Влада Литовченко, яку я знаю дуже давно і вважаю експертом всього, що стосується української культури. Тому впевнена, що наповнення виставки, все, що стосується культурного розвитку буде зроблено навіть не на сто, а на тисячу відсотків.

- Враховуючи, що окупанти частково зруйнували Вишгородський історико-культурний заповідник, де до речі, також проходила виставка ваших робіт, чи передбачається, що частина коштів буде спрямована і на музей?

- Так, на виставці буде представлено декілька моїх лотів, кошти з яких будуть направлені на відновлення Вишгородського історико-культурного заповідника. Це моє бажання, бо дійсно коли восени росіянами був розрушений один із корпусів заповідника, там саме відбувалася моя виставка. Я дуже хочу і бачу як таку виставку зробити зовсім іншою, не такою, як до війни. Звісно, в мирний час заходи були гламурними, культурними, веселими. Зараз це не часі, адже потрібно підтримати і розвивати українську культуру для перемоги у цій війні. Ми бачимо, що ворог хоче її знищити, тому все, що буде представлено на виставці, буде направлено на відновлення і розвиток української культури.

- Нещодавно анонсована Вами виставка «З Україною в серці» частково вже була представлена в Музеї визволення Києва, що у Нових Петрівцях. Якими новими експозиціями вона буде доповнена у столичному артцентрі АVS Gallery?

- Це буде доповнена виставка з новими полотнами, яких ще ніхто не бачив. Зокрема в галереї буде представлена картина, яка знята у кліпі з назвою «З тобою спокійно», одна з робіт, яку я написала — «Спалена москва», картина під назвою «Таки Гаага» та інша не менш цікава робота — «похорони путіна». Ідея останньої належить мені, але писала її не я одна: домальовували всі бажаючі українці, політики, артисти, а підписав роботу Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний. До речі, я придумала ще одну картину трішки з іншим сюжетом, яку заплановано зняти у фільмі Юрія Горбунова «Похорони путіна».

Зауважу, що мої картини будуть поєднані в цікаву енергетичну виставку з експозиціями, що надав Музей визволення Києва: зброя та речі, які рашисти залишили на Київщині. Там також можна буде побачити гільзи та інші частини зброї з моїм авторським розписом.

Поки не буду розкривати всі карти, хочу, щоб люди відвідали виставку і побачили все на власні очі.

- З огляду на те, що Ви займаєтесь авторським розписом залишків різного виду зброї, напрошується питання: де Ви її берете?

- Я дійсно розписую багато зброї, — це гільзи, каски тощо. Мені хіба що ще танк залишилося розписати… Так як я співпрацюю з Генштабом, її мені хлопці привозять з Бахмуту, Соледару, Херсону, Київщини. Зараз, в основному, напрям – Бахмут, звідки везуть наші снаряди, дуже багато ворожих і каски також, які побували у мене в майстерні. З одного боку, приємно, коли ти йдеш і тобі кажуть: «Знаєш, яка це машина?Це машина для наших хлопців, яку ми виміняли за кордоном на розписані тобою гільзи». Але з іншого боку це – енергія війни, енергія смерті. Я пам’ятаю свої відчуття, коли я взяла рашистські каски з буквами V, Z — вони нагадують фашистські, ті, які були під час війни. Це викликало в мене таку відразу, що я навіть їх розмальовувала в рукавичках. Ніколи не думала, що в пік розвитку своєї кар’єри як українського художника буду розписувати снаряди, зброю. Так, самі розписи красиві, малюнок несе радість, але все одно це зброя. Важко таке розписувати, бо це забирає сон, енергетично втомлює та виснажує. Тому вирішила, що треба на якийсь час зупинитися з розписуванням зброї, бо це не іграшки, які валяються, це те, що принесло нам війну в Україну.
- Ваші роботи часто потрапляють в приватні колекції поціновувачів сучасного мистецтва?

- Переважно люди, які купили мої роботи, це відомі люди і вони не дуже хочуть, щоб афішували їх прізвища. Це політики, депутати, міністри, артисти, публічні особистості, і коли вони захочуть, самі покажуть свої колекції. Кого я можу назвати, — це уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця. З ним ми знайомі дуже давно, так як колись він організовував персональні виставки моїх картин у Верховній раді. У нього є мої картини і дуже приємно, що одна з них висить у його робочому кабінеті, відповідно багато відомих закордонних політиків бачать саме мою роботу. А загалом, колекціонери не публічні люди.

- Де ще найближчим часом плануєте представити свою творчість в рамках благодійних акцій, зокрема чи є плани зробити це закордоном?
— Незабаром я планую виставку у Львові, а саме у палаці Потоцьких, після чого буде ще декілька виставок по Україні. Також планується кілька виставок закордоном на запрошення декількох країн. До речі, в Чехії і Польщі також відбудеться аукціон на підтримку ЗСУ. Скажу, що за період війни було проведено вже декілька закордонних аукціонів, де мої картини брали участь і продавалися на підтримку ЗСУ.

- Що Ви, як представник культурного фронту, можете сказати про колег-митців, які під час війни стали свого роду волонтерами. Які зміні потрібні на законодавчому рівні для підтримки арт-спільноти та української культури в цілому?

- Я б хотіла, щоб наші художники не були такими закритими, як вони є. Я хочу вірити, що вони допомагають, донатять на ЗСУ, але 99 % українських художників – це не публічні люди і вони чомусь не висловлюють публічно свою громадянську позицію. До речі, цю тенденцію я побачила ще раніше, у 2014-2015 роках. Так, я, і як громадський діяч, і як публічна людина з першого дня війни висловлювала і висловлюю свою позицію щодо війни, щодо росії, щодо рашистів і кажу про те, що зараз саме той час, коли потрібно приймати закони щодо розвитку української культури. Я мала розмови з депутатами, які нарешті зрозуміли, що треба підтримувати українських митців, українську культуру, яка показує її рівень у всьому світі. У нас немає офіційного артринку, отже ми його маємо створити. Я, наприклад, була на лекціях Сотбіс і зауважила, що там немає розділу «Українське мистецтво», а українського митця відносили до росії автоматично. Цього не має бути. Україна має заявити про себе на всесвітньо відомих аукціонах офіційно, зокрема має бути створений музей сучасного мистецтва. Для цього потрібно зробити відповідні кроки на законодавчому рівні. У світі зовсім інші критерії оцінки мистецтва. Це має змінитися, якщо ми хочемо бути в ЄС, де зовсім інша культурна та професійна діяльність самого митця, інша оцінка мистецтва. У нас так – що хочу, те і роблю, як хочу, так і оцінюю.

Художник – така сама професія як бухгалтер, як юрист, тому вважаю, має оцінюватися на рівні міністерства і для цього повинен бути створений реєстр. Я, власне, зіткнулася з тим, коли ми представляли картини в Австрії, що там неважливо ім’я митця, а важливо, що ти з України, де мовляв: «У вас там корупція, нам це нецікаво». Так не має бути, це треба змінити на законодавчому рівні.

Источник: Скелет РУ