“Астероїд-Сіті” Веса Андерсона: відчужена зона комфорту

Ще в 1950х, коли французькі теоретики просували “теорію автора,” вони намагались чітко визначити критерії авторства тих режисерів, що зародили стиль, який не можна сплутати з будь-яким іншим. Сьогодні ця теорія не ставиться під сумніви, а щоб продемонструвати її, достатньо буде згадати творчість Веса Андерсона. А оскільки цей режисер виправдано має одну з найпотужніших фан-баз, про його творчість заведено говорити, як про мертвих: добре або нічого (крім правди).

Нещодавно західні соціальні мережі заповнили нові тренди: хітовий хештег у тік-тоці “You better not be acting like in a Wes Anderson movie” (краще не поводься так, ніби ти у фільмі Веса Андерсона) та генерування за допомогою ШІ трейлерів до відомих стрчок (“Зоряні війни”, “Гаррі Поттер”) у стилістиці режисера. Сам Андерсон цим не задоволений: за його словами, він не бачив жодного такого відео або фото і видаляє подібний контент, якщо отримує. Можливо це оззначає, що режисер, на відміну від його сповнених іронії і жартів фільмів, має проблеми з почуттям гумору. А можливо це дійсно неприємно – замислитись, чи не стають твої гламурні кольори і витончені лінії візуальними кліше. (Далі в тексті є спойлери).

“Астероїд-Сіті” збиває з пантелику відпочатку, оскільки стартує з прямої пропозиції телеведучого (Браян Кренстон) подивитись театральну постановку про місто Астероїдів. Так фільм миттєво переходить від квадратного чорно-білого екрана до фірмового плівкового зображення, що залито ретрокольорами. 1955-й рік. Місце, на яке колись впало небесне тіло, стало центром тяжіння для юнаків і їх батьків, зачарованих секретами зірок і всесвіту. Втім, навколишні території ретельно контролюються державою і навіть служать для випробування ядерної зброї.

Головний герой Огі Стінберг (Джейсон Шварцман) – воєнний фотограф, батько та з недавніх пір вдівець, що ще не наважився розповісти про це дітям. Попри це він насичено проведе час у місті, де зблизиться з відомою кінозіркою Мідж Кемпбелл (Скарлетт Йоханссон). А ще, разом з іншими любителями подивитись на зорі, побачить диво з іншої планети, через яке місто закриють на своєрідний карантин.

“Астероїд-Сіті” — це чудова можливість замислитись над тим, як Андерсон переродився з інді режисера, улюбленця затятих синефілів, на голлівудського гіганта, що знайшов свою ідеальну зону комфорту. Його продакшн стає все складнішим, список зіркових імен у фільмах зростає пропорційно градусу хайпа навколо релізу – і все це за радикальної відсутності будь-яких режисерських експериментів. “Андерсон став пародією на самого себе” — виправано стверджують його критики. Іронічно, в “Астероїд-Сіті” саме пародія рухає фабулу: режисер буквально знімає театр, до якого сюжетна лінія зафільмованої пʼєси буде неодноразово повертатись. Це стосується і героїв стрічки: наприклад, Скарлетт Йоханссон грає акторку, що має зіграти акторку.

Водночас в “Астероїд-Сіті” є чимало відсилань до улюбленої синефілами класики Андерсона. Ми бачимо “Королівство повного місяця” в акцентуванні на дитячому досвіді найменших; проблема соціально-екологічної катастрофи відсилає до “Острова Собак”, а тематика драми дорослішання — до “Академії Рашмор” з Джейсоном Шварцманом, який за 25 років знов грає головного героя вже в “Астероїд-Сіті” (і тут він виглядає дещо загублено, наче його герой весь цей час зростав усередині фільмів Андерсона).

Потенційно сильна сюжетна лінія головного героя, в якій він разом з дітьми проживає екзистенційне усвідомлення смертності, губиться на тлі стриманої гри та залізної іронії, що мають здібність втомлювати. Загалом всі герої фільму-п’єси “Астероїд сіті” невтомно і безперервно відпрацьовують свої репліки, в яких інколи можна відчути жарт або натяк на сум. Такий підхід легко сприйняти як втрату глибини, оскільки традиційна структура оповідання штовхає глядача до емоційного визволення, якого ми тут не отримуємо. В останніх фільмах Андерсона підхід зворотньо динамічний не тільки щодо емоційності, але й щодо самого глядача.

“Астероїд-Сіті”, як і ряд попередніх робіт режисера, побудований на ефекті відчуження (Verfremdungseffekt). За “винахідником” цього ефекту, німецьким драматургом Бертольдом Брехтом, він спрямований на усвідомлення глядачем штучності подій на екрані або сцені (на противагу зануреності в ілюзію та співпереживанню подій разом із персонажами). На практиці ефекті відчуження зазвичай досягають завдяки акцентуванню на формі, що переважає сюжет; це стимулює зорове мислення, провокує критичний інтелектуальний відгук у глядача. Утім, “Астероїд-Сіті” на цьому не зупиняється і подвоює ефект відчуження через сюжет, адже категорія фільмів про прибульців назагал об’єднана глобальною метафорою відчуження.

На тернистому шляху до розуміння героїв “Астероїд-Сіті” і їх соціально-політичного оточення встає тягар перевантаження рівнями метафор, які все складніше інтерпретувати через обсесивно-компульсивні риси кожного кадру. Водночас можна сказати, що фільми режисера вийшли на метарівень, оскільки глядачі свідомо шукають в них у першу чергу саме цю форму.

Попри те, що “Астероїд-Сіті” можна вважати найполітичнішим фільмом режисера, його настрій і ставлення можна вгадати заздалегідь. Потішна меланхолійність його героїв цього разу присвячена прихованій тривозі на початку Холодної війни. Але ретельно підібрані декорації Америки бентежних 1950-х не прагнуть розкрити тему нації в історичні часи і не розповідають про хитання між параноїдальними настроями та конформізмом. Сварити режисера за ігнорування рефлексій атомного віку точно не варто; але поверхневі жарти на цю тему у 2023-му році вже не здаються кумедними.

Кінофестиваль "Миколайчук OPEN": "Ми збалансовуємо потяг до ескапізму нашою реальністю"